На сьогоднішній день сфера освіти круто змінилася, вона вже далеко не така, як її пам’ятають наші батьки та прадіди. Університети більше не мають монополії знань, і будь-хто, може знайти будь-яку інформацію. Як результат, знання знецінились. Вони знецінились не серед роботодавців, або клієнтів, вони знецінились лише серед студентів. Я бачив багато юнаків і юначок, які стверджували, що вони не будуть працювати і навчання їм не потрібне. Більшість не враховують той факт, що завданням навчання є не вкласти Вікіпедію вам до мозку. Головна причина задля якої, ви відвідуєте навчальний заклад, це необхідність навчитись вчитись. Так це банально і тавтологія, але скільки б ви не розповідали, що все що потрібно знайдете, коли буде потреба, я в це не повірю. Якщо ви достатньо дисципліновані і організовані ви можете самостійно вчити мови програмування, моделювання систем чи будь-яку іншу галузь. І такі люди трапляються, так трапляються: одна чи дві на два-три мільйони населення. В решті випадків ВУЗ надає вам можливості, допомагає структурувати процес навчання та надає можливість порівняти своє розуміння з іншими. Моєму керівникові по роботі, головному енергетику підприємства вже майже шістдесят і він стверджує, що потрібно вчиться щодня. Робота особливо за інженерним напрямом постійно вимагає все нових і нових знань, як би багато досвіду ти не здобував, постійно розумієш, що треба ще.
Я і сам був студентом, що не горів бажанням працювати по спеціальності. Я обирав її гадаю, дуже рано і серед вельме обмеженного списку. Я вчився і працював в одно час, як і більшість моїх однолітків. І досить часто, я бачив, що прямо зараз я можу без освіти заробляти краще багатьох осіб з освітою. Тож я розумію ваш скептицизм. І для мене знайшлося дві причини працювати за освітою і жодна з них не досягалася б без неї.
Перша причина, це постановка питання: ким я буду для своїх дітей. Зараз та певно і ще років би з пять в роботі мене цікавила лише оплата, я маю готовність обмінювати час на гроші, бажано за найкращим курсом. А офіційна та робота чи ні, престижна чи ні то вже діло десяте. Але ми хочемо пишатися усім, що маємо, в тому числі і нашими близькими. І уявляючи як будь-яка дитина каже, що мій тато інженер, я певен, що вона каже це з куди більшою гордістю ніж мій тато бариста, або менеджер з продажу. І мені, як особистості досить гордовитій, хочется щоб дружина, мама, а колись і діти могли з гордістю відповідати хто я.
Друга – певно більш значуща причина, яку ми починаємо розуміти попрацювавши на кількох роботах – відчуття незалежності. Яким би талановитим не був працівник сфери обслуговування, варто йому не поділити щось з начальством і відношення до нього падає, якби старанно офісний працівник не виконував свої обов’язки, його можуть швидко замінити. А інженера ти швидко не заміниш, особливо з досвідом. З підверджиними групами допуску, вміння працювати зі схемами та знанням своєї справ. Таких кадрів великий дефіцит, людину з спеціалізованою освітою потрібно вчити для такої роботи, а людина без освіти на неї не здатна взагалі.
І певно додам ще одну причину – жадібність. Студентські роки це ваш пік, після закінчення яких, ви вже ніколи не встигатимете робити стільки справ за такі короткі терміни: робота, побут, відпочинок, близькі, стресс, втома. Усе це розтягуватимеме ваш час на шматки. Можливо ви знайдете ресурси на ще одну освіти, але далеко не всі так зможуть. А навіть потративши роки в підйом на гору, чи варто її кидати і бігти до іншої, чи варто зупинятись на її початку?
Це вибір кожного…
Сладь Андрій,
випускник Житомирського агротехнічного коледжу,
відділення “Електрифікація та інформаційні системи”