«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державності стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами» – писав Симон Петлюра у листі до Юрія Гуменюка у 1926 році.

Імена Івана Мазепи, Степана Бандери та Симона Петлюри давно стали іменами, що ознаменували собою початок Української держави, а пізніше – всього українського народу. В день народження одного з провідних діячів української національно-визвольної боротьби в початку ХХ століття Симона Петлюри, згадуємо факти з його біографії, які показують його в тому числі з іншого боку.

22 травня 1879 року у Полтаві народився журналіст, літературний і театральний критик, голова Директорії, Головний Отаман військ і флоту УНР Симон Петлюра.

1. Народився в сім’ї міщан козацького походження. Батько – Василь Павлович – нащадок давнього козацького роду, мав власний дрібний візницький промисел. Мати – Ольга Олексіївна – походила з давнього козацького роду Марченків.

2. У Симона Петлюри було 8 сестер і братів. Старший брат Федір був членом Української революційної партії, загинув за нез’ясованих обставин у 1907 році. Молодший брат Олександр обрав кар’єру військового – капітан у царській армії, полковник в Армії УНР. Після Другої світової війни оселився в Канаді. Старша сестра Єфросинія в 1918 році постриглася в монашки і померла в монастирі (є версія, що це сталося під час його руйнування чекістами). За не зовсім зрозумілих обставин померла сестра Тетяна. Марина і Феодосія заарештовані НКВД 1937 року за звинуваченням у «поширенні петлюрівства», розстріляні. Племінник Петлюри Степан Скрипник (Мстислав) став першим Патріархом Київським і всієї України.

3. Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. 1895 року вступив до Полтавської духовної семінарії. Захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою. Гарно співав, грав у виставах. Світогляд юнака формувався під впливом Шевченкового «Кобзаря», творів Котляревського й історичної літератури. З 1898-го належав до таємного українського самоосвітнього гуртка, у 1901 році виключений з семінарії через революційний і «мазепинський» дух – за участь в організації виступу в семінарії композитора Миколи Лисенка.

4. Ходять легенди, що справжнє ім’я Петлюри Семен. Мовляв, у молоді роки він захопився революціонером Сімоном Боліваром, тож не лише перейняв його революційний дух, а й запозичив ім`я, трішки змінивши на український манір. Проте у багатьох дослідженнях йдеться, що Симоном він був від народження.

5. Майже 20 років поспіль Петлюра займався мистецькою критикою як журналіст й редактор багатьох видань він писав огляди музичних та літературних творів й рецензії на театральні вистави. Зокрема, публікував дописи про театральне життя в Україні в «Літературно-науковому віснику». Серед статей його пера: «Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)», «До ювілею Заньковецької» тощо.

6. Саме завдяки Симону Петлюрі український «Щедрик» став відомим на весь світ. Так, після візиту на концерт у 1919 році він доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор й відправити його у світове турне для популяризації української культури. Після прем`єри «Щедрика» у Брюсселі у січні 1920 року бельгійська газета «Ons Vaderland» писала таке:

«Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, може не лише воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень».

7. Вагомий вплив на формування поглядів Симона Петлюри здійснив «Кобзар» Тараса Шевченка, який він перечитував неодноразово. Також революціонер з особливою цікавістю читав твори Івана Котляревського та історичну літературу. Не менше Петлюра захоплювався Іваном Франком, з яким був знайомий особисто.

«Після Шевченка долю поета-проводиря національного ідеалу українського народу перейняв Іван Франко… Якщо у Шевченка була глибока віра в незужитковані сили рідного народу, то у Франковій поезії бачимо перехід віри в певність…» писав він у своїй статті 1913 року.

8. Упродовж довгого часу багато хто знав Симона Петлюру як арткритика, проте в юності він і сам захоплювався мистецтвом та демонстрував в ньому неабиякі успіхи. Так, юнак займався музикою, за свідченнями очевидців, мав надзвичайно дзвінкий та чистий голос, а також брав участь у театральних виставах.

9. Цікавий факт: Симон Петлюра, який регулярно писав про мистецтво, українську освіту, історію, літературу, культуру і не тільки, не залишив жодних спогадів чи записок про себе, тож його особисте життя досі залишається таємницею. Втім, дещо про його родину все ж відомо після переїзду до Москви у 1909 році він познайомився з полтавкою Ольгою Більською на вечірці українського земляцтва. З 1910 року закохані жили разом, у 1911 році в них народилася донька Леся. В 1915 Симон та Ольга одружилися. Надалі дружина й донька супроводжуватимуть його в еміграції та залишатимуться поруч аж до смерті.

10. Симон Петлюра розпочав свою революційну діяльність з ранніх років. Так, з 1898 року він належав до таємного українського самоосвітнього гуртка, а у 1901-му був виключений з семінарії через участь в організації виступу в семінарії композитора Миколи Лисенка за революційний і «мазепинський» дух.  А після знайомства з харківським адвокатом Миколою Міхновським у 1900 році майбутній Отаман вступив до Революційної української партії.

11. Ще напередодні Першої світової війни легендарний український професор Федір Корш пророкував Симонові Петлюрі роль вождя українського народу:

«Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії, а в наш час, демократичний час, стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля!»

12. Останні роки свого життя Симон Петлюра провів в еміграції. З листопада 1920 року керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. В грудні 1923 року виїхав до Австрії, згодом до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов`язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Симон Петлюра загинув 25 травня 1926-го біля 14-ї години у Парижі від кулі більшовицького агента Самуїла Шварцбарта. Поховали Симона Петлюру на паризькому цвинтарі Монпарнас.

13. «Петлюрівщина». Процес над убивцею відбувався в атмосфері інспірованих і фінансованих Кремлем наклепів щодо антисемітизму Петлюри. На захист кілера виступив і Максим Горький. Більшовицька адміністрація залучала й маніпульований нею міжнародний робітничий рух. Під потужним тиском французький суд присяжних звільнив убивцю від покарання. В СРСР комуністична пропаганда вкорінювала в масовій свідомості поняття «Петлюра», «петлюрівщина», «петлюрівці» як ворожі, шовіністичні, буржуазні, антибільшовицькі явища.

Циклова комісія гуманітарних та суспільних дисциплін