28 вересня 1956 року відійшов у Вічність наш трагічний сміхотворець Остап Вишня, що пройшов школу сміху і сліз у московських концтаборах. Чи хтось ще здатен творити такий сміх крізь сльози? (Ірина Фаріон)
https://m.youtube.com/watch?v=6nO3tHsMEKo&feature=share
Український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ століття Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині ‒ тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен у гімназію і у 1917 році вступив до Київського університету, однак залишив навчання й зайнявся журналістською та літературною діяльністю.
У 1919 році Павло Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапив до Кам’янця-Подільського, де написав перший твір – фейлетон «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський» був надрукований у кам’янець-подільській газеті «Народна воля».
У 1920 році він повернувся до Києва. Восени був заарештований органами ЧК і як «особливо важливий контрреволюціонер» відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Не виявивши «компромату» в діях Павла Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 році його випустили із в’язниці. У квітні цього року письменник став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше – відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 року під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з’явився підпис Остап Вишня.
Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.
У 1930-1931 p. письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію «В’ячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 році у книзі «Привіт! Привіт!».
26 грудня 1933 році Остап Вишня був заарештований за безпідставним звинуваченням у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева. У 1943 році вийшов на волю. У 1955 році був реабілітований судовими органами, а 28 вересня 1956 року письменник помер.
Літературна спадщина Остапа Вишні – це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня – усмішки, або «реп’яшки», як назвав їх сам автор. На вимогу читачів їх видавали окремими збірками. Упродовж життя Остап Вишня написав близько двох із половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. На початку 1930 року тираж книжок Остапа Вишні доходив до 2 мільйонів примірників, і це в країні, де майже половина населення була неписемною. Односельчани збирались юрбою у тих, хто вмів читати та слухали читання нових творів письменника.
Пропоную ознайомитися: Вишня Остап. Вибрані твори. Краків, Українське видавництво, 1940 р.
Остап Вишня. Вибрані твори.
3.67 MB
Олена Корнійчук
