м. Житомир, вул. Покровська, 96

26 квітня 2021 року минає 35 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС, що стала найбільшою в історії людства техногенною катастрофою. За підтримки Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй з 2004 року світовим співтовариством в цей день в пам’ять про подвиг людей, що стали живим щитом на шляху неконтрольованого атома, відзначається Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Це день, який назавжди змінив історію Чорнобильської АЕС. День, який сколихнув увесь світ та змінив ставлення до використання мирного атома.

Чорнобильська катастрофа змінила долю мільйонів людей України, більше 2300 населених пунктів попали під її вплив. Чорнобильська хмара накрила собою Україну, території Росії, Білорусії, Швеції, Фінляндії, Польщі, Німеччини і Франції. Вся північна півкуля була уражена радіацією. Це 45 500 кв. км 24-х держав Європи і Азії. Радіація пройшла через Льодовитий океан і була зафіксована на Сахаліні і Камчатці.

Житомирщина – один із найбільш постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС регіонів. 38% території області (а це 9 районів та місто Коростень) опинилися у зоні радіаційного забруднення. Впливу радіації зазнали 735 населених пунктів, де проживало майже 500 тисяч громадян. Однак час минає, життя продовжується. Ще й сьогодні ми не можемо сповна оцінити чи осмислити наслідки фатального вибуху. Від аварії на ЧАЕС в Україні постраждало 3 млн. 200 тис. людей, серед них – понад 1 мільйон дітей, і разом з тим розуміємо, що трагедія зачепила долю кожного українця.

Спливають роки, все далі відділяючи нас від тих страшних подій. Важко уявити, що могло би статися, якби не загасили пожежу, не відкачали воду з під реактору, не поховали радіоактивні відходи в укриття і ще багато чого. Сьогодні не було б жодної здорової людини в Європі і половині Азії. Десятки тисяч людей виконували свій обов’язок, ліквідуючи наслідки глобальної катастрофи. Після першого вибуху в реакторі пожежним вдалося ціною життя ліквідувати вогонь на реакторі і покрівлі машинного залу. Пожежу гасили при недопустимих рівнях радіації, знімаючи з даху своїх напівживих друзів. Пожежні не залишили поле смертельного бою. Прилади дозиметричного контролю, які використовували на станції щодня були неспроможні фіксувати рівень радіації. Як стало відомо згодом рівні радіації біля зруйнованого блоку сягали 100, 200, 1000, 5000 рентген на годину.

Але випробування на цьому не закінчилось. Виникла нова небезпека – дуже сильна пожежа. Панелі перекриття 4-го енергоблоку впали на дах турбінної зали – спільної для всіх блоків будівлі. Там знаходилось сотні тонн гарячого машинного масла, тисячі кілометрів електричних кабелів під напругою, вибухонебезпечний водень у генераторах. Уламки цих залізобетонних панелей, зруйнували траси електричних кабелів і пожежа почалася всередині зали, а така пожежа найнебезпечніша з тих, що може статись на АЕС. На щастя, встигли аварійно злити масло і витиснути водень. Якби цього не зробили, то впродовж години ця пожежа могла б охопити всю станцію.

З 6 по 9 травня 1986 р. проводилася відкачка води з підреакторного приміщення. Вода туди попала з зруйнованої вибухом системи охолодження реактора. В реактор було скинуто для його заглушки біля 1800 тонн піску та глини, 800 тонн доломіти, 2400 тонн свинцю, 40 тонн карбіду бора. Якби при цій вазі реактор провалився у воду, то стався б термоядерний вибух. Цю роботу проводили в зоні з великою радіацією біля 150 рентген.

Наступним випробуванням стала пожежа кабельних тунелів між четвертим і третім енергоблоками в ніч з 22 на 23 травня 1986 р. В зв’язку з рівнем радіації в 250 рентген в зоні горіння, пожежу гасили групами по 5 пожежних, 10 хвилин, далі променева хвороба. І з цією надзвичайною ситуацією пожежні справились ціною свого здоров’я і життя. Якби не загасили пожежу, вогонь потрапив би в третій реактор. В ліквідації цих фатальних події брали участь пожежні Житомира.

Вибух реактора, пожежа на покрівлі і в приміщенні машинного залу, відкачка радіоактивної води з під реактора, пожежа між 3 і 4 реакторами могли б призвести до світової катастрофи. Далі очищення території від радіоактивних відходів. Очищення покрівлі від радіоактивного графіту проводили біля 5000 солдат. Кожен із них повинен був скинути до 30 кг графіту за 30 секунд до 1 хвилини. За цей час одержана доза радіації становила 20-40 рентген. Де зараз ці люди, скільки їх залишилося живих, їм тоді було по 22-24 роки, сповнені сили і надій, мали право на щастя і любов, вони вступили в жорстокий бій з страшним ворогом, який немає ні обличчя, ні запаху, ні тіні, ні смаку. Через пекло Чорнобиля пройшли більше 6 тисяч пожежних України.

Скільки нині ліквідаторів пішли з життя – сказати важко. Японці, які перенесли Хіросіму і Нагасакі, сказали, що відчутні для нас гіркі плоди ми будемо пожинати ще понад два десятиліття. Тож Чорнобиль для нас всіх не скінчився. І не потрібно творити ілюзій, що на 35 рік з чорнобильськими проблемами покінчено. Адже катастрофа на Чорнобильській АЕС у 500 разів потужніша бомби, скинутої на Хіросіму.

Дорогі друзі! Пам’ятаймо кому ми повинні бути вдячними за своє існування на Землі, за можливість милуватися Сонцем. Адже без історії, навіть гіркої, без минулого, не може бути майбутнього.