Новини
20 квітня о 10:00 запрошуємо майбутніх абітурієнтів на День відкритих дверей!--З 24 червня запрошуємо на підготовчі курси для вступу в коледж
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає

Крізь роки промовляє до нас Леся Українка, вклавши в уста Мавки, героїні чудової “Лісової пісні”, ці особливо яскраві слова, що стали пророчими для самої поетеси, яка в собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові. Ця тендітна жінка виявилася мужнішою за багатьох чоловіків, бо інколи мужність потрібна вже для того, щоб просто жити.

25 лютого вся громадськість буде відзначати 150 річницю від дня народження геніальної дочки українського народу, яка золотими літерами вписала свою творчість у культурну спадщину нашої нації, підняла її до рівня кращих зразків світового красного письменства.

Історія її життя могла б стати основою для величної драми. Водночас могла б прислужитись і найсвітлішій поезії «во славу міці духу людського». Ніхто не будив у людини почуття власної гідності з такою гостротою й ніхто не кликав до бою в оборону своєї свободи так, як вона: «Я честь віддам титану Прометею, Що не творив своїх людей рабами». Опір, який Леся Українка чинила всьому, що робить людину рабом, був співмірний з її талантом. Її поезія спонукає до вершинної досконалості, справедливості й добра. То не дивно ж, що читачі й сьогодні тамують спрагу з джерел Лесиної поезії.

Лариса Петрівна Косач народилася в невеличкому поліському містечку Звягелі. Її предки  (по лінії матері – Драгоманови, по лінії батька – Косачі) були носіями духовного аристократизму. Вплив на світогляд майбутньої письменниці мав її рідний дядько – видатний український мислитель Михайло Драгоманов. Саме від нього Леся запозичила свій псевдонім «Українка» (свої праці за кордоном Драгоманов підписував «Українець»).

Першу школу національного самоусвідомлення Леся Українка пройшла саме в сім’ї, під впливом матері, відомої письменниці Олени Пчілки. Отримавши лише домашню освіту (в чотири роки «вже зовсім справно читала»), постійно займалась самоосвітою. Енциклопедичні знання дали дівчині змогу вільно володіти французькою, німецькою, англійською, російською, польською мовами. Добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші мови.

Кохалася в музиці, особливо органній, була першорядною піаністкою, створила справжню музичну ораторію «Лісова пісня». «Мені часом здається, – писала Леся в листі до М. Драгоманова, – що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». Відтоді, як все перекреслила безжальна хвороба, її життєвий шлях проліг через Голгофу нестерпних фізичних страждань. Ще в дитинстві почалася, як вона сумно жартувала, «тридцятилітня війна» з туберкульозом, який спочатку вразив кістки, а потім перекинувся на нирки та легені. Тридцять років безупинного болю, безнастанної боротьби з «кепським жартом натури»!

Аналізуючи життєвий та творчий шлях Лесі Українки, дивуєшся не тільки феноменом людської стійкості, а й високістю її творчості, розмаїттям і багатогранністю зацікавлень – поезія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія і фольклор, музикознавство й драматургія. Українське відродження багато в чому зобов’язане Лесі Українці. «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини», – ці хрестоматійні слова Івана Франка – ключ до розуміння творчої спадщини поетеси.

Першим поетичним акордом поетеси стала збірка «На крилах пісень» (1893), вірші та поеми якої («Contra spem spero!», «Сім струн», «Досвітні огні», «Місячна легенда», «Русалка», «Самсон» та інші) й сьогодні чарують неоромантичну уяву й музичне чуття наших сучасників. Голос другої збірки «Думи і мрії» (1899) пройнятий уже героїко-вольовим пафосом, зміст і форма якого відповідали духовним й суспільним вимогам того часу.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття – саме на цей складний час припадає розквіт таланту Лесі Українки як драматурга-новатора, твори якої ні тогочасний театр, ні глядач ще не готові були сприймати. Її драматургія відкрила нову сторінку в історії української літератури й театральної культури, стала справжнім явищем у письменництві  Східної Європи. Це – «Блакитна троянда» (1896), «Вавілонський полон»  (1903), «На руїнах» (1904), «Кассандра» (1907), «Камінний господар» (1912), «Адвокат Мартіан» (1913), у яких вона започатковує нові  жанрові форми, зокрема, драматичну поему з незвичними художніми образами-символами й несподіваним сюжетним закінченням. Змістом драматичних творів письменниці стає боротьба ідей, розкол світоглядів, розвінчування войовничого індивідуалізму. Звертаючись до минулого, беручи з нього сюжети, світові образи, Леся Українка наснажує їх сучасною політичною думкою, пристрасною ідеєю, які адресовані всім і кожному, провідною в її творах є тема патріотизму і визвольної боротьби. Ліричний же епос Лесі Українки збагачував українського читача загальнолюдськими мотивами і темами.

Апогеєм творчості Лесі Українки бачиться «Лісова пісня» (1911). Нею поетеса виспівала свою любов до милої та рідної з дитинства Волині, багатої на ліси й озера, на казки й пісні. Це художньо-філософська п’єса, в якій поєднались реальність (Лукаш) і казковість (Мавка). Зливши воєдино два живлющі струмені, Леся Українка витворила своєрідний жанр драми-феєрії, який доти не мав аналогу в українській літературі.

Багато часу й сил письменниця присвятила збиранню фольклору. Любов до народних дум, пісень, кобзарства переросла в наукову працю. Разом зі своїм чоловіком, етнографом Климентом Квіткою, записала десятки пісень на Волині, у Карпатах, на Полтавщині. Вона організувала й субсидіювала перші фонографічні записи кобзарських дум і народних пісень, зроблені західноукраїнським музичним етнографом і композитором Філаретом Колессою.

Своєю творчістю і громадською діяльністю поетеса поклала початок новій течії в українській суспільній думці – переходу від українофільства до українства. Можна без перебільшення сказати, що Леся Українка стояла на чолі нового покоління української інтелігенції, української як за культурою, так і за ідеологією.

Але значення творчості Лесі Українки незрівнянно ширше. В ідеологічних змаганнях своєї доби вона стала першопрохідцем фемінізму. Майже все ХІХ століття жінка – «покритка», «бурлачка», «повія» – квінтесенція горя, нещастя й немочі. І раптом «лісовою царівною», «бояринею», «одержимою духом» зійшла вона в кінці ХІХ – початку ХХ століття в Лесиній творчості.

Якщо кожна епоха породжує своїх співців, то Леся Українка, навпаки – витворила свою епоху в українській літературі. Вона зуміла максимально згармонізувати свій талант, реалізуватися на високості світового духу й водночас очолити цілу когорту жінок-письменниць в Україні, до якої ввійшли її сучасниці – О. Кобилянська, Л. Яновська, Дніпрова Чайка. Сьогодні започаткована нею українська жіноча літературна традиція віднайшла своє гідне продовження в творчості Ліни Костенко, а за нею й нового літературного грона – Ірини Жиленко, Оксани Пахльовської, Оксани Забужко та інших.

Творчий набуток Лесі Українки в усьому невичерпний і неосяжний. За сміливість думки й глибину поглядів, за громадську мужність і суворе подвижництво Лесю Українку в різний час називали по-різному – Жанною д’Арк української поезії, дочкою Прометея, поетесою поступових ідей. Але істинне її ім’я – геніальна дочка України! Своєю винятковістю і своєю звичайністю, великим ім’ям – Леся Українка – вона нам, українцям, і зараз висвітлює дорогу до самих себе: до мови, до родини, до рідної землі, до України.

Людмила Соколовська