Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця.
У січні багато свят: і Новий рік, і Гната (2 січня), і Анастасії, (4 січня), і Святвечір (6 січня), і Різдво, і Меланка або щедра вечеря (13 січня), і Василя ( 14 січня), і Голодна кутя чи друга вілія (18 січня), і Водохреща (Йордан, Богоявлення Господнє) – 19 січня, і Івана Христителя (20 січня), і Різдвяний день (21 січня), і Оддання (Видення) – 28 січня, і Петра Вериги ( 29 січня).
Кожне з перерахованих вище свят по – своєму цікаве й неповторне. Одним із таких є Водохреща. Усі ті дійства, що запам‘яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам‘ять загадкового й дивовижного світу, казкової ейфорії, оповитої високою поетикою духовного самоочищення. Бурхливий час нещадно знищив усе, залишивши нам насолоджуватися спогадами і джерелознавчими свідченнями.
Напередодні 18 січня святкується “Голодна кутя” або другий Святвечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На стіл подаються пісні страви – смажена риба, вареники з капустою, кутя та узвар. У цей день біля церкви святять воду. Вода, освячена в надвечір‘я Богоявлення – ” вечірня вода” – вважається святішою, ніж з Водохрещів.
Опівночі перед Водохрещами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але… ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться – невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещами вода – цілюща; вона зберігалась у “знаючих” селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед святом колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі – ” спеціалісти” прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний.
Вранці у церкві відбувається Богослуження. Після служби у церкві весь народ іде процесією на річку до хреста.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає. Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води.
Після водосвяття всі учасники дійства повертаються до своїх домівок.
Поки мати або старша дочка подає на стіл обідати, батько освячує все в домі та господарстві. Перед вживанням їжі усі члени родини п‘ють свячену воду.
Після обіду дівчата бігають до річки вмиватися в ” йорданській воді” – ” щоб були рожеві лиця”.
Стосовно походження свята Водохрещ, існує кілька думок. Одні дослідники, зокрема і О.Воропай, вважають” Йордан або Водохреща – це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу”. Натомість С. Килимник дотримується думки, що це свято, певною мірою, випадає з різдвяного циклу, мовби стоїть осторонь.
Було колись чимало вірувань і прикмет, пов‘язаних з ” Йорданню”:
- Коли на Водохреща риба табунами ходить – на рої добре.
- Якщо хмариться – хліба буде вдосталь.
- Йде лапатий сніг – на врожай.
- Якщо зоряна ніч – вродять горіхи та ягоди.
- Під час освячення води йде сніг – добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
У день Хрещення багато вірян купаються в ополонці, щоб зміцнити своє фізичне й психологічне здоров‘я. Цим обрядом люди показують, що готові йти за Ісусом, приймаючи хрещення і християнську віру.
Нехай це свято подарує всім нам міцне здоров‘я та ясні, чисті думки!!!
Ковалець В. П.
