«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось би, але буде. Думаю я, що шлях для Української Державності стелиться через Київ, а не через Львів. Тільки тоді, коли Українська Державність закріпиться на горах Дніпра і біля Чорного моря, тільки тоді можна думати, як про реальну річ, про збирання українських земель, захоплених сусідами» – писав Симон Петлюра у листі до Юрія Гуменюка у 1926 році.
Імена Івана Мазепи, Степана Бандери та Симона Петлюри давно стали іменами, що ознаменували собою початок Української держави, а пізніше – всього українського народу. В день народження одного з провідних діячів української національно-визвольної боротьби в початку ХХ століття Симона Петлюри, згадуємо факти з його біографії, які показують його в тому числі з іншого боку.
22 травня 1879 року у Полтаві народився журналіст, літературний і театральний критик, голова Директорії, Головний Отаман військ і флоту УНР Симон Петлюра.
1. Народився в сім’ї міщан козацького походження. Батько – Василь Павлович – нащадок давнього козацького роду, мав власний дрібний візницький промисел. Мати – Ольга Олексіївна – походила з давнього козацького роду Марченків.
2. У Симона Петлюри було 8 сестер і братів. Старший брат Федір був членом Української революційної партії, загинув за нез’ясованих обставин у 1907 році. Молодший брат Олександр обрав кар’єру військового – капітан у царській армії, полковник в Армії УНР. Після Другої світової війни оселився в Канаді. Старша сестра Єфросинія в 1918 році постриглася в монашки і померла в монастирі (є версія, що це сталося під час його руйнування чекістами). За не зовсім зрозумілих обставин померла сестра Тетяна. Марина і Феодосія заарештовані НКВД 1937 року за звинуваченням у «поширенні петлюрівства», розстріляні. Племінник Петлюри Степан Скрипник (Мстислав) став першим Патріархом Київським і всієї України.
3. Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. 1895 року вступив до Полтавської духовної семінарії. Захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою. Гарно співав, грав у виставах. Світогляд юнака формувався під впливом Шевченкового «Кобзаря», творів Котляревського й історичної літератури. З 1898-го належав до таємного українського самоосвітнього гуртка, у 1901 році виключений з семінарії через революційний і «мазепинський» дух – за участь в організації виступу в семінарії композитора Миколи Лисенка.
4. Ходять легенди, що справжнє ім’я Петлюри –Семен. Мовляв, у молоді роки він захопився революціонером Сімоном Боліваром, тож не лише перейняв його революційний дух, а й запозичив ім`я, трішки змінивши на український манір. Проте у багатьох дослідженнях йдеться, що Симоном він був від народження.
5. Майже 20 років поспіль Петлюра займався мистецькою критикою – як журналіст й редактор багатьох видань він писав огляди музичних та літературних творів й рецензії на театральні вистави. Зокрема, публікував дописи про театральне життя в Україні в «Літературно-науковому віснику». Серед статей його пера: «Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)», «До ювілею Заньковецької» тощо.
6. Саме завдяки Симону Петлюрі український «Щедрик» став відомим на весь світ. Так, після візиту на концерт у 1919 році він доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор й відправити його у світове турне для популяризації української культури. Після прем`єри «Щедрика» у Брюсселі у січні 1920 року бельгійська газета «Ons Vaderland» писала таке:
«Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, може не лише воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна – країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень».
7. Вагомий вплив на формування поглядів Симона Петлюри здійснив «Кобзар» Тараса Шевченка, який він перечитував неодноразово. Також революціонер з особливою цікавістю читав твори Івана Котляревського та історичну літературу. Не менше Петлюра захоплювався Іваном Франком, з яким був знайомий особисто.
«Після Шевченка долю поета-проводиря національного ідеалу українського народу перейняв Іван Франко… Якщо у Шевченка була глибока віра в незужитковані сили рідного народу, то у Франковій поезії бачимо перехід віри в певність…» – писав він у своїй статті 1913 року.
8. Упродовж довгого часу багато хто знав Симона Петлюру як арткритика, проте в юності він і сам захоплювався мистецтвом та демонстрував в ньому неабиякі успіхи. Так, юнак займався музикою, за свідченнями очевидців, мав надзвичайно дзвінкий та чистий голос, а також брав участь у театральних виставах.
9. Цікавий факт: Симон Петлюра, який регулярно писав про мистецтво, українську освіту, історію, літературу, культуру і не тільки, не залишив жодних спогадів чи записок про себе, тож його особисте життя досі залишається таємницею. Втім, дещо про його родину все ж відомо – після переїзду до Москви у 1909 році він познайомився з полтавкою Ольгою Більською на вечірці українського земляцтва. З 1910 року закохані жили разом, у 1911 році в них народилася донька Леся. В 1915 Симон та Ольга одружилися. Надалі дружина й донька супроводжуватимуть його в еміграції та залишатимуться поруч аж до смерті.
10. Симон Петлюра розпочав свою революційну діяльність з ранніх років. Так, з 1898 року він належав до таємного українського самоосвітнього гуртка, а у 1901-му був виключений з семінарії через участь в організації виступу в семінарії композитора Миколи Лисенка за революційний і «мазепинський» дух. А після знайомства з харківським адвокатом Миколою Міхновським у 1900 році майбутній Отаман вступив до Революційної української партії.
11. Ще напередодні Першої світової війни легендарний український професор Федір Корш пророкував Симонові Петлюрі роль вождя українського народу:
«Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії, а в наш час, демократичний час, стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля!»
12. Останні роки свого життя Симон Петлюра провів в еміграції. З листопада 1920 року керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. В грудні 1923 року виїхав до Австрії, згодом – до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов`язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Симон Петлюра загинув 25 травня 1926-го біля 14-ї години у Парижі від кулі більшовицького агента Самуїла Шварцбарта. Поховали Симона Петлюру на паризькому цвинтарі Монпарнас.
13. «Петлюрівщина». Процес над убивцею відбувався в атмосфері інспірованих і фінансованих Кремлем наклепів щодо антисемітизму Петлюри. На захист кілера виступив і Максим Горький. Більшовицька адміністрація залучала й маніпульований нею міжнародний робітничий рух. Під потужним тиском французький суд присяжних звільнив убивцю від покарання. В СРСР комуністична пропаганда вкорінювала в масовій свідомості поняття «Петлюра», «петлюрівщина», «петлюрівці» як ворожі, шовіністичні, буржуазні, антибільшовицькі явища.
Циклова комісія гуманітарних та суспільних дисциплін
