Сьогодні рекордсменами світового і вітчизняного ринків праці впевнено стають ІТ-професії. Це – цікаво, потрібно людям і гідно оплачується. Отже, молодь обирає ІТ! Свідченням того є активний інтерес випускників шкіл до навчання у Житомирському агротехнічному коледжі на спеціальності “Комп’ютерні науки” відділення “Електрифікація та інформаційні системи”. Один із них – Андрій Рудюк, випускник Андрушівської школи №2.
“Програмування завжди було моєю стихією”, – наголошує юнак. “Я вже в школі мріяв про роботу в галузі ІТ. Приваблювала не лише хороша зарплата, а сам процес роботи на ПК. Захоплювався фільмами про ІТ сферу. Дуже цікавлять коди.“ На питання “Що було найтяжчим?” Андрій відповідає лаконічно: “Самостійно вчитися і знайти першу роботу”.
Але хто шукає, той неодмінно знаходить. Вже на другому курсі завідувач відділення познайомив Андрія з випускником коледжу Миколою Єршовим, директором Українського центру дуальної освіти. Знайомство з Миколою та іншими фахівцями центру, для яких постійне навчання й самоосвіта – стиль життя, привело Андрія у світ ІТ-проєктів. Оточений енергійними колегами, сповнений мрій і планів, Андрій працював багато й завзято і вже у 18 років став Full stack developer.
Привертає увагу мовлення молодого фахівця – лаконічне й чітке, ніби програмний код. Одразу подумалось, що це – покоління тих, хто точно знає, чого хоче від життя. Запитую про це. Відповідь знову проста, відверта, щира: “Високі заробітки. Гарно й гідно жити. Створювати власний продукт”. Ніяких банальних фраз про любов до професії, суспільства, країни. Але у цій відповіді – геніально простий код життя справжнього громадянина. Очевидно: чим більше таких фахівців, тим більше шансів у держави й суспільства на розвиток. І їх таки стає все більше.
Професійні успіхи Андрія надихнули його брата Іллю. Він також навчався в Житомирському агротехнічному коледжі і разом із братом став відвідувати Український центр дуальної освіти. Ілля вважав своєю стихією рух, драйв, футбол. Однак особлива інтелектуальна атмосфера ІТ коворку, де тихо стукотить клавіатура, шарудять мишки і ледь чути приглушені віконним склом звуки міста, зацікавила його. Це був інший стиль життя і спілкування, який уже півроку став його власним. Ілля не лише опанував нову професію, пов’язану з віртуальною реальністю. У нього з’явився також новий, цілком реальний світ – нові знайомства, зв’язки, спільна робота, спільні інтереси. Мрій і планів тепер ще більше.
