З бентежжя рідного Полісся,
З веселки срібної Десни
Довженка слава,наче пісня,
Іде в безсмертя літ ясних
О.Гончар
10 вересня виповнюється 127 років з дня народження відомого українського митця Олександра Петровича Довженка, який був дуже неординарною, але багатогранною постаттю. І сьогодні, як сказав А.Малишко, «лишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поруч із Сократом і Гомером».
Він вчителював, працював художником, був дипломатом, ставив фільми, писав літературні твори, вчив молодих митців кіно. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду і народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого – ось ті орієнтири, що показують невмирущість і одвічну магію його творчості. Довженко опоетизував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином.
Класик українського і світового кінематографу жив в унікальний період. Він творив у ті самі часи, що й відомі генії: Ейзенштейн, Пудовкін, Александров, Ромм. Разом із тими видатними чарівниками екрану Довженко відкривав шлях новому кіномистецтву не лише на рідній землі, а й за її межами. Фільми Олександра Петровича «Звенигора», «Арсенал», «Земля» з шаленим успіхом демонстрували в Англії, Голландії, Бельгії, Франції, Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині. Саме тоді, в 30-х роках XX століття, українець був визнаний світом. Ще в 1945 році американський актор і режисер Чарлі Чаплін виголосив: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка».
За своє творче життя «син зачарованої Десни» поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичяних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко – першим поетом кіно.
Ми пишаємося, що з нашим рідним краєм – Житомирщиною, неодноразово перепліталися життєві стежки і творчі пошуки великого сина українського народу. Тут, у Житомирі, він зробив перші кроки у велике життя, тут вперше закохався по-справжньому.
Великий кіномитець про себе говорив: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Історія розсудила по-своєму: тепер він належить вічності як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу.
Лайчук Н.М.,
викладач філологічних дисциплін
