Не жить мені, якщо забуду
Тебе, земля батьків свята,
Де хлюпають піснями в груди
Мої жита – моє життя.
Зі збірки «Ключі»
Дуже рано, у розквіті таланту і творчого піднесення, пішов із життя Валентин Грабовський, однак залишився яскравим спомином у душах тих, хто знав його особисто, хто долучився до прочитання його поезій, новел, перекладів. Хто ж він, Валентин Болеславович Грабовський? Чим саме заслужив на повагу своїх сучасників і нащадків?
Поет, перекладач, мистецтвознавець, журналіст. Лауреат літературної премії українського фонду культури Лесі Українки (1996). Член Спілки письменників України з 1973 року. Валентин Грабовський від 1980 р. очолював обласне літературне об’єднання імені Бориса Тена та літературну студію при видавництві «Полісся» (від 2001). Тут виступали Михайло Клименко, Микола Никончук, Володимир Козак, Анатолій Журавський, Анатолій Шевчук, Людмила Бондарчук… Окремі поезії Грабовського перекладено болгарською, грузинською, польською, білоруською, фарсі мовами. Перекладав з польської (В. Шимборська, Ґ. Олізар), з білоруської (Максим Танк, Н. Гілевич, В. Верба, З. Дудзюк) мов. Окремі поезії Грабовського покладено на музику А. Авдієвським, Л. Дичко, І. Островерхим та іншими композиторами. Валентин Болеславович Грабовський видав півтора десятка книг – віршів, перекладів, мистецтвознавчих розвідок.
Перша поетична збірка Валентина Болеславовича «Ключі» вийшла друком в 1966 роціу видавництві «Молодь». Лейтмотивом поетичної збірки стали хвилюючі роздуми про високепризначення людини, про велич самопожертви заради інших, вірність землі батьків. Водночас він намагається глибоко осмислити красу і складністьжиття.
Вітер поля дихає весною,
Тоне сніг у синюватій млі,
І ключами в небі наді мною
З вирію вертають журавлі,
Тут місця знайомі їм повсюди :
Тут зросли й літати почали,
Їх зраділий клич на повні груди
Чути угорі: курли, курли…
Сонце їх купає у промінні,
Я стою, дивлюсь на небо синє,
Наче й сам збираюсь полетіть.
Друга поетична збірка «Наснилася матері вишня» вийшла в 1968 році і яскраво продемонструвала проникливий ліризм автора. Теплотою сповнені поезії збірки про найдорожчу для кожного людину – матір.
Побудь ще, синку,
Розкажи новини.
Та я ж їх розказав ще вчора, мамо…
І ми прощаємось. І постать рідна
Ще довго самотіє серед брами.
Побудь ще, синку, – навіть не благальним –
Озвалась мама голосом гукнути:
«Вернися, може, завтра не застанеш…»
А їй, мабуть, хотілося кричати :
«Мій нездогадливо–жорстокий сину,
Мені ти розказав усі новини, а
А скільки ж я тобі не встигла розказати!»
Вона й тепер стоїть перед очима,
Біль затаївши у надламах брів:
На світі варто поспішати, сину,
Та тільки не од рідних матерів.
1987 р. у видавництві «Дніпро» вийшла збірка«Поезії», в якій зібрані кращі вірші із попередніх видань.
У 1999 році побачила світ збірка Валентина Грабовського «Загадки житомирських картин», в якій письменник цікаво розповідає про живописні полотна, представлені в картинній галереї Житомира. Книга «Загадки житомирських картин» – це низка захоплюючих новел та поезій, що знайомлять читачів з історіями створення знаменитих картин, з життям їх творців.
Значне місце в поетичній творчості Валентина Грабовського займали переклади. У списку перекладів – Адам Міцкевич, Густав Олізар, Максим Танк та інші. Вони зібрані в книзі«Розмова з каменем» (2005).
Особисте. Я теж знав Валентина Грабовського. Його запрошували у школи м. Житомир, де він розповідав про себе, ділився секретами своєї поезії. Він гарно знав історію літератури, мистецтва. Одного разу він допоміг нам, вчителям та учням ЗОШ № 36, у рамках літературного вечора інсценізувати уривки з «Іліади» та «Одіссеї» Гомера. Він вів літературно-митецьку студію, виховував молодих талантів, серед яких і викладач нашого коледжу Юрій Володимирович Малихін.
Валентин Грабовський – перший голова Житомирської обласної Спілки поляків України, а ще він ініціатор відродження імен та творів великих людей польської культури, як-от: Падеревського, Зарембського, Крашевського та інших.
Нічого кращого немає, як серце серцю довіряє людські турботи і жалі, кажуть у народі. Справа в тім, що Валентин Грабовський дуже піклувався про свою родину- дружину Раїсу Євгенівну, донечку Оксану та синочка Юрка. Улюблені місця відпочинку родини – біля річки Тетерів, Дениші. Збереглися унікальні світлини, де Валентин Грабовський разом із родиною, де він по-справжньому щасливий…
В одній із останніх своїх книг – «Творення легенди», в одному з віршів цієї книги «Вмираю українцем» В. Грабовський проголошує:
Не зрадником вмираю – українцем!
І син мій – також українцем виросте,
І в мого сина виростуть сини
Високі станом, непокорні духом,
Що вирвуть Україну із неволі
І, вірю я, до щастя доведуть!
Валентин Грабовський любив людей, любив квіти, душевну бесіду, умів дружити…Світлий образ із палким серцем, рівень високого таланту, – такої думки про Вчителя його учні, колеги, дослідники його творчості, прості, звичайні люди – усі, хто його знав.
А він же був звичайним чоловіком, Лиш незвичайно сяяло чоло.
Викладач філологічних дисциплін,
Семенюк Віталій Митрофанович
