Житомиряни пишаються тим, що їх музично-драматичний театр носить ім’я відомого українського драматурга Івана Антоновича Кочерги, який народився 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї залізничного службовця.
У Чернігові Іван Кочерга жив на тій самій вулиці, що й М. Коцюбинський, в будинку якого збиралися на творчі суботи представники української еліти, в тому числі В. Самойленко, В. Грінченко, М. Вороний, М. Чернявський, В. Блакитний і ін.
Понад два десятиріччя прожив у Житомирі автор відомих творів драматургічної класики. Справжнє зростання наступило в житомирський період творчості драматурга. До міста родина Кочерги переїхала на початку 1914 року. У Житомирі продовжуються творчі шукання письменника. Правда, вони були нелегкими і суперечливими.
Від свого батька успадкував принциповість, чесність, старанність. У цьому плані вельми цікавий наступний факт.
Під час турецької війни, коли російські солдати, голодні і змерзлі, билися на перевалі Шипка, далеко в тилу високі військові чини вирішили «вкрасти з кожного солдата по рублю» з тих коштів, які виділялися їм на провіант, одяг, зброю. Але їх аферу викрив нікому не відомий штабс-капітан.
Високі армійські чини вирішили підкупити офіцера, запропонувавши йому за мовчання 40 000 рублів, на ті часи – нечувана сума (це все одно, що сьогодні 4 000 000 доларів). Але штабс-капітан, відмовився, що неймовірно здивувало чиновників. Більш того, він написав і подав вищестоящому начальству відповідний рапорт.
Результатом було покарання. Але не злодіїв і корупціонерів російської армії, а благородного і непідкупного штабс-капітана, якого вигнали з армії, сказавши: «Нехай дякує за те, що не судили за наклеп на ясновельможностей».
Цим штабс-капітаном був Антон Петрович Кочерга – батько майбутнього драматурга. До слова, принциповість батька була причиною частих змін його місця роботи. А коли Антон Петрович влаштувався залізничним службовцем, переїзди з місця на місце практично не припинялися.
В результаті переїздів сім’ї Іван побував у багатьох куточках України, у Польщі, на Кавказі, у Середній Азії. Але найдорожчим для нього місцем завжди залишалося невелике на той час містечко на Чернігівщині – Носівка. Місце, де він народився.
Варто сказати, що від матері Іван успадкував дар імпровізувати і… втілювати свої мрії в твори, які з кожним разом ставали більш гармонійними, досконалими, «зрілими», поки не принесли їх автору всенародну популярність і любов. А оскільки його мати часто розповідала хлопчикові історії з героїчного минулого України, він не міг не мріяти, уявляючи себе на полях битв, оточеним безстрашними лицарями, благородними князями, відважними борцями.
Його шедеври збагатили золотий фонд української літератури. А творча спадщина вміщує найрізноманітніші жанри, серед яких і віршовані трагедії, і водевілі, гротески й вистави, дитячі п’єси тощо. Кожна його праця – це втілення майстерності, яка наповнена глибоким філософським змістом.
Він був людиною потайною, уникав велелюдних зібрань, не любив давати інтерв’ю, внаслідок чого у багатьох сучасників складалося враження про нього, як про відлюдника.
На його робочому столі поруч стояли череп, старовинні середньовічні манускрипти, пісочний годинник і червона троянда.
Першу п’єсу українською мовою («Фея гіркого мигдалю») Іван Кочерга написав у 44 роки. Починаючи із 1930-го року, одна за одною виходять водевілі, поеми й гротески. Але лише в 1935-му Іван Кочерга отримує визнання. Його поема “Свіччине весілля”, яку він написав ще за 5 років до цього, викликала справжній захват у публіки й розпочала переможну й тріумфальну ходу по різноманітних театрах.
В основі сюжету події, що відбувалися в 1506 році. А саме – заборона Великим Князівством Литовським, до складу якого входили тоді й українські землі, запалювати в домі свічки, щоб не спалити місто. В той час як замок воєводи “палав” вогнями.
Увічнення пам’яті Івана Кочерги
На фасаді будинку в Києві, де жив і працював письменник, встановлено меморіальну дошку.
У пам’ять про великого українського драматурга в Україні випущений конверт із зображенням Івана Кочерги.
Театр в Житомирі носить ім’я одного зі своїх видатних жителів – Житомирський академічний український музично-драматичний театр ім. Івана Кочерги.
На честь І. Кочерги в Києві, Чернігові, Луцьку, Житомирі його ім’ям названі вулиці.
Леся Ємець
