Якщо людина немає мрії – її життя буде обов’язково сумним і порожнім. Мрії бувають різними: від дуже егоїстичних особистих, до тих, що передбачають щастя для всіх людей. Якщо останні збігаються з мріями та сподіваннями інших, може статися диво – вони перетворяться на реальність.
Саме такими були мрії славетного українського Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Він хотів волі й добра для усіх. Його ім’я зараз носять міста, села, вулиці, підприємства та заклади освіти, пам’ятники стоять майже в кожному місті й біля них завжди лежать свіжі квіти, а визначні дати життя урочисто святкують щорічно тисячі людей.
Уже доброю традицією Житомирського агротехнічного коледжу стало щорічне проведення викладачами циклової комісії філологічних дисциплін мовно- літературного конкурсу Т. Шевченка серед здобувачів освіти.
Адже всім відомо, що Тарас Григорович – людина, яка зробила для українського народу багато. Глибокі філософські роздуми Кобзаря допомогли нам, людям ХХІ століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатися до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.
Без чого не може існувати людина? Звичайно, без Батьківщини! Для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. Тарас Шевченко навчав нас: „ Свою Україну любіть!.. За неї Господа моліть”. Ми маємо пам’ятати: де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, Україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.
Наше щастя, що ми живемо в часи, коли кожна людина має можливість пізнавати світ науки, вивчати різні мови без обмежень. Адже в часи Шевченка лише еліта могла розвивати себе як особистість. А зараз для кожного з нас відкриті джерела отримання знань. Головне зрозуміти, що свою рідну мову потрібно вивчати в першу чергу. Саме на цьому наголошував Тарас Григорович у „Посланні” :
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Вчорашній день – це вже історія. Та чи задоволені ми тим днем, який, можливо, став не тільки нашими особистими згадками, не лише нашої родини, але й усієї держави? Нам необхідно вивчати життя наших пращурів, щоб не повторювати колишньої жорстокості, насильства та нерівності.
Не обійшов Шевченко такі приземлені, але в той же час важливі й необхідні для людини речі, як сімейні проблеми. На жаль, Тарас Григорович не мав сім’ї, але у своїх поемах „ Наймичка” й „ Катерина” описав безмежну материнську любов, самопожертву заради дітей.
Письменник закликає шанувати материнство й створювати щасливі сім’ї, бо це запорука щасливої держави :
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає
Як тая мати молодая
З своїм дитятком малим…
Отже, бачимо, що ці зернини мудрості, які ми черпаємо у духовній криниці великого Кобзаря, є тими заповітами, за якими має жити кожна сучасна людина – створювати сімейне вогнище, вивчати своє родинне коріння, бути милосердною, любити та прославляти свою країну. І найважливіше – просто бути щасливою. Адже щастя й спокій усього народу залежить від кожної людини. А Україна – це ми з вами!
Звісно, не все ще ідеально в нашому житті. Але дуже багато змінилося з Шевченкових часів на краще, і мінятиметься далі, якщо ми самі не зупинимося.
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать
Роботящим рукам!
Саме „роботящим умам” і „ роботящим рукам” під силу досягти своєї мрії.
Те, що ми маємо сьогодні, тоді здавалося чимось нездійсненним , але Шевченко вірив попри все у краще майбутнє. Нам треба вчитися у нього такої віри, тоді те, що здається далеким і нездійсненним зараз теж стане дійсністю завтра.
„В сім’ї вольній, новій” ми маємо значно більше можливостей для цього. Головне – не втрачати надії, як не втратив її Шевченко. Тоді все буде!
Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У картинах-мріях він малює повну єдність чарівної природи і життя трударів. У поезії „ І виріс я на чужині” – поет, мріючи про справедливе суспільство , відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного життя.
Відчувається турбота Тараса Григоровича про долю рідного народу , про його майбутнє і в поезії „ Заповіт”. У вірші Шевченко звертається до рідного народу з наказом :
…вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили й помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Помираючи, Кобзар заповідає нащадкам порвати кайдани неволі і побороти ворогів і недругів , що несуть зло на рідну нашу землю. Тарас Шевченко впевнений , що народ збудує нове суспільство – „велику сім’ю, вольну, нову”. Друге прохання особисте й дуже скромне. Нехай не забудуть його, хай інколи згадають „ незлим тихим словом”.
Твій заповіт виконаний,Тарасе.
Тебе ніколи не забуде Україна.
В.П. Ковалець
