Найбільша трагедія в історії атомної енергетики – аварія на Чорнобильській АЕС, що сталась 26 квітня 1986 року, не тільки забрала тисячі життів, а й змусила людство всерйоз відноситися до радіації та її впливу на людину.
26 квітня 1986 року в суботу на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася велика аварія. Наступного дня було оголошено евакуацію людей. Унаслідок аварії місто стало радіаційно небезпечною зоною, де люди вже не могли жити. 30-кілометрова зона навколо станції стала зоною відчуження. В межах зона – сама ЧАЕС, міста Чорнобиль та Прип’ять, північ Поліського району Київської області, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю.
Масова евакуація людей почалося одразу наступного дня 27 квітня після аварії. Тоді евакуація вважалася тимчасовою, лише на кілька днів. Усі брали із собою мінімальний комплект одягу, документи, бутерброди. Люди сприймали це як додаткові вихідні.
Ряд учасників ліквідації наслідків аварії отримали надто велику дозу опромінення, не сумісну з життям. Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, якій він прийняв на себе в перші хвилини, години боротьби.
Вже 40 років минуло від тієї трагедії, та ми не забуваємо про неї. В Україні, мабуть, немає такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь рятувати життя і здоров’я потерпілих, а хтось допомагав матеріально і морально. Цей день залишив «чорні» спогади, він досі хвилює багатьох людей: у всіх причетних залишилася рана, яка не загоється. І ми будемо пам’ятати цих людей, адже вони – це наша історія, це наші герої!
На виховній годині 21 квітня згадали події 26 квітня 1986 року, вшанували пам’ять загиблих співвітчизників здобувачі освіти групи П-22.
Куратор Сологуб Марія
