І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю…
Кожен край народжує свого поета, сподіваючись виявити себе через його слово. 152 роки тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим іменем.
Звягель (у 1795-2022 роках = Новоград-Волинський) на Житомирщині. Саме тут 25 лютого 1871 року народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка). Ми з вами маємо пишатися тим, що є земляками такої видатної письменниці.
ЇЇ життя – це легендарний подвиг жінки , яка втілює в собі силу і мудрість, талант і щиру душу. Жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були мати-письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги і життя.
Упевнена, що ви багато чули про неї та читали. Цікаво, як кожен з вас сприймає Лесю для себе, як бачить її творчість, розуміє її роль в українській літературі та культурі, значення її творчого доробку для майбутніх поколінь. Про все це спробували написати учасники мовно-літературних гуртків. Свою поезію присвятили Лесі Українці гуртківці й представили її в «майстерні живого слова». У читальній залі коледжу ви можете відвідати літературну виставку, присвячену дочці Прометея, українській Сапфо, співачці «досвітніх вогнів».
Леся Ємець
Майстерня живого слова: кожен має право на творчість
Маленька дівчинка, слабка,
І доля в неї нелегка:
Хворіла, операції пережила,
Та воля й сила в ній була!
Боролась 30 років за життя, лиш уяви!
Та все ж читала років з чотирьох,
А вишивала із шести.
Здібною була до різних мов:
Їх знала більше дев’яти!
До малювання мала теж любов,
Шкода, шедеври не вдалося зберегти.
Придумала нові слова,
Які вживаєм ти і я
«Промінь», «напровесні»
Звучить, як гімн весні.
Лиш запитають: звідки родом?
Відповім – пишаюся своїм народом!
Земля моя подарувала світу жінку,
Поетку, Лесю Українку!
Черпіцька Віра, Еко-21
З вогником в серці та запалом в очах
Перемагала біль і мріяла не тільки у віршах.
Боролася за волю , йшла до перемоги,
До щастя України вели її проторені дороги!
Антонюк Дарина, ЕкО -21
Щоб знати біль і радість щастя,
Мовчати надто голосно зуміть
Нас вчила дівчинка з книжок шкільних.
Ви здогадались із рядків моїх,
Чий дух незламний, мудрість слів
Не загубили ми у закутках віків?
Нам Леся в спадок мужність віддала
Її ми силу маємо і мрії два крила!
Воробієнко Влад, МП-11
У неї ніч була темніша,
І день неначе був тьмяніший
А за вікном і дощ, і град,
І часто сльози на очах.
А погляд гострий, наче промінь,
І посмішка така ясна…
Перо затиснувши в долоні,
Писала віршика вона.
І рух за рухом, ряд за рядом
Вливалась в ті слова душа.
І з кожним словом, з кожним складом
Тверділа Лесина рука.
Мінялись дні, і пори року,
А час не лікував ніяк…
Та не здалася, крок за кроком
До мрій піднявсь її літак.
Ксенія Самчик, МП-11
Вона ночами стримувала сльози
Посміхаючись біді на самоті,
І вірила, роблячи супротив,
Стане сильнішою в житті.
У хвороби хвилях потопала,
Мріючи про майбуття.
З безодні знову виринала,
Хапаючись за мить життя.
Писала вірші про весняну радість,
І про незвідані світи.
Хотілось вірити в реальність,
Адже всі мріяли туди дійти.
А Леся мріяла про місце,
Де зможе тихо відпочить,
Де зможе щастя пригадати,
Не пропустить важливу мить.
І хтось сказав би: схаменися,
Зустрінь вже доленьку свою.
Вона ж цій долі не здалася
І творчо виграла в бою!
Франко назвав її “мужчиною в літературі”.
Бо знав, що лиш вона і більш ніхто.
Такої сили дасть нашій культурі
І ніжності відсотків сто.
Хто із любов’ю скаже про луги, поля,
Де так чарівно жайворонок пісню гра,
Про нашу землю, небо, гори і річки,
Знайдеш у віршах Лесі Українки ти.
І знову починається сторінка,
Здавалося б, безмежного життя,
Де тільки він є і вона…
Мрія збулася? Так!
Вона щаслива, але не з тим,
Кого так довго в серці маскувала,
Кому вірші писала, кого у сні стрічала…
Бо так кохала!
Крижанівська Юлія МП-11
Терпи моя ніжна, терпи,
Терпи крізь сльози свої,
Крізь крик своєї душі
Вигадуй рядки ті ясні.
Написані пізно, вночі,
Із думкою на самоті…
З надією в серці, і болем у тілі
Робила вона ті кроки несмілі.
Трималася міцно, нас прикладом вчила
Гідними бути – вона це уміла.
Зростіть же зі сліз її міцність і силу,
Яка ворогів покладе у могилу!
Радченко Анна, МП-11
Її весна й зі мною говорила,
Й мені надію дарувала знов.
Її поезія – це наші крила,
Це наша пісня і любов…
Леся Ємець
