24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Минув 31 рік… Для історії – це нічого, всього лиш одна швидкоплинна мить, а для людини – це якраз період розквіту, коли вона міцно стає на ноги, самостверджується. Адже позаду залишились роки, які сформували такий потрібний досвід, а попереду ще ціле життя, де цей досвід відіграє неабияку роль!
Починаючи з розпаду Київської Русі наші предки неодноразово намагались створити свою державу, але через величезне геополітичне значення українських земель на європейському континенті це прагнення наштовхувалось на масу різносторонніх інтересів тих, кому вдалось міцно стати на ноги і диктувати правила. Виходило досить цікаво: фактично існувала країна, але не було держави; був народ, який сформувався в націю, але ця нація не могла виразитись з поміж інших, бо іншим це було не вигідно.
Роки, протистояння, герої… Аби повністю висвітлити шлях здобуття Україною державності потрібно написати десятки тільки тих томів, в яких будуть перелічені сотні тисяч томів основного тексту! Ми маємо історію, ми маємо мову, ми маємо ідентичність. Ми маємо, врешті, національну свідомість! Тому воля тече у наших жилах. Її у нас не забрати. Нас не здолати! Ми вистоїмо, бо ми УКРАЇНЦІ, у нас є УКРАЇНА, ми єдині козацьким духом.
Зі святом, з Днем Незалежності!
